?

Log in

No account? Create an account
1. здається, дещо зрозуміла. спадковості не існує! принаймні в типовому розумінні людей. 
все звершується в момент злиття гамет, не раніше. далі все залежить від матері, що вона їсть, який спосіб життя веде. дитя її - табула раса, так, саме чиста дошка, а чиста, -  означає невинна по своїй суті, непорочна. всі пороки передаються від батьків не генетично, а в більшості в усній формі, та в прикладній.
так завжди не було...лише в XXI столітті, в інформаційну еру можна говорити про те, що якщо мати була наркоманкою, то син може і не стати наркоманом, якщо з народження потрапить в здорову сім'ю. тепер розум перемагає фізичні вади, в тому числі і генетичні. і чим більше людина має справу з технікою та іт - тим вона розумніша. звучить смішно (бо я так просто пишу, не розтлумачуючи, сподіваючись на уважність гіпотетичного читача) але я більш ніж впевнена, що в більшості так воно і є.
тепер головними психологічними інструментами сучасної людини є уважність і незациклюваність. якщо застосувати ці дві якості у сфері іт та сексу (в глобальному розумінні, привіт З.Ф.:) - отримаєте щастя зразка XXI століття. це болванка концепції, не вдаючись в деталі, деталі собі беріть кожен які хочете - печенька, тістечка, холодець, - кому що.
лише одна деталь - будьте уважніші з дітьми ;)

2. інша теза, пов'язана з попередньою. у нас дуже слаборозвинена психіатрія, психологія відносин та психо-емоційна складова людини загалом. тобто психіка розглядається як щось окреме, принаймні у розумінні простого люду. на заході з тим, мабуть краще. як на мене, вивчення фізіології і психіки людини має бути рівноцінне і нерозривне, комплексне. звісно, як робити штучне дихання знає чи не кожен, а ось як не довести пустотливі звички і примхи чи якісь захоплення, чи поступи, - до серйозного психічного розладу - мало хто знає, хоча тут все простіше, ніж здається. лише треба скинути з поняття психіки окови містифікацій і релігійний підтекст, і все стане трішки зрозуміліше. повторєніє - мать учєнія, а іноді і мать важких психічних захворювань. ось наприклад, якщо затягувати лікування кашлю - він може перерости в хронічний. так само і з психікою. і тут немає нічого страшного, містичного чи протиприроднього, і якщо є хвороба - її треба не боятись лікувати. а у нас все суспільство цього боїться, тому кожен другий не дружить з головою і кульпарків є уособленням цього страху, тому там все так.
частенько, коли щось болить, свербить чи пече - треба не за мазь хапатись і не бігти до терапевта, а в першу чергу до психолога. чи психіатра, якщо вже дуже болить.

Oct. 10th, 2012

ні, все-таки. мозок стає схожим на комп, якщо ти багато юзаєш комп. багато граєш маріо - твій мозок стає маріо. ай ем вот ай іт, сказав мені хлопчик, коли нам було 15.

раз два три

йдучи додому, майже не відчуваючи свого тіла від болю і тремтіння (застуда?) все намагалась згадати автора і назву, назву і автора...книжки про це все, фантастика, майбутнє, треба негайно згадати, як це могло вилетіти з голови, я ж читала, навіть фільм дивилась, фільм лайно, книжка...як же вона...ворлоки, точно, здається ворлоки і ці вівці...чи коти, ну ці...гарненькі, хороші, смачненькі, танцюючі куски м'яса, я ворлок? о ні, я ворлок... здається потроху перетворююсь, інформація шкідлива в великих дозах, треба щось робити, треба нічого не робити, ні тобто відволіктись, просто відволіктись і вилікувтись, прийти в норму. норма, гармонія, права-ліва, інь-янь, тільки не ворлоки, і не вівці...але коли у всьому світі лише ворлоки і лише коти, що тоді робити, якщо ти третій. коти кажуть, ти не від світу цього, ворлоки кажуть, що зжеруть тебе вночі, хоча ти не така вже і смачна і гарненька, як коти, тому краще просто не лізь. не будь, заникайся, патіряйся, сишиш? патіряйся.
і що тоді? навіщо третій, якщо третій зайвий? хоча я не певна, що наша система двійкова, може Уелс...ооо аа Герберт, авжеш, так близько, як легко можна патірятись. але ні, магніти пам яті, це добре. добре? я сказала добре? клац. щось клацнуло. знаєте що? розділ -Позитивізм- з текстового документу -Філософія- з папки -другий курс- яка в папці -Політех-. всього то навсього. якщо я кажу *добре*, то світ змінюється на краще, бо папка -Політех- в корені якої є весь цей довбаний позитивізм знаходиться у папці -Надзвичайно важливо, вірити кожному слову, ти тупа вівця з середньою освітою-. а що якщо вийти вийти вийти вийти вийти, контрол А деліт? якщо видалити все шо в тій довбаній папці пам ять. і ще цікаво чи можна вийти з папки пам ять, якщо так то куди? камандная страка командна вибачте срака. якщо я забуваю Герберта Уесла - сигнал, що я наближаюсь до виходу в командну страку. чорну і таку ніяку, ну без нічого взагалі, але вона там шось кодить і шось творить, може такого нагородити, ну типу як нас з вами, а ми візьмем і собі такого ж нагородим і навіть будем знати як то називається, фрактальчик. клац. знову клацнуло... перший курс-основи просторової композиції... еррор...львів-кафешки-дзига-виставка якогось фрактального гімна... еррор... помилка збереження... чи як вони там пишуть. помилка доступу. пам ять це вам не монолітний бетон клац вона набагато цікавіша складніша і хаааотичніша, як той всесвіт, який пишеться в командній страці, все. здається я знаю. чорні дири ті що в центрі галактик клац клац... чомммму так шумить системник і так голосно клацає чоммму не вимикається звук і я чую всі ці клацання по папках в моїй довбаній головвві...так от ці дири чорні це чорна командна страка де пишеться усе це кольорове гівно. я досі не знаю як краще через м, в, чи лайно як в українській озвучці. бовдур, телепень, йолоп трясця і так далі ну колииии Господи колииии коли мене попустить
не забути повідомити в кінці тексту, шо я не п яна в мене напевно висока температура і як тільки я допишу той потік свідомості клац клац я піду її міряти клац
я думала що поваляєва клац дурна наркоманка і що ворлоки дурні, як же це трясця все міняється коли хоча б навіть на мілісекундочечку хай навіть у своїй уяві або прогнозах на майбутнє стаєш хоча б одним мізинчиком на місце об єкту своєї недоброзичливої критики рятуючи при цьому світ. може треба стати динозавром і з їсти і овець і ворлоків? але ж динозаври знову роздвояться і знову будуть треті зайві. раз два три раз два три раз два три раз здається хтось танцює у ритмі вальсу 

про прив'язаності

якась дивна тенденція.
щойно вирішила зайти після довгої перерви в жж і викласти свої, на мою думку, свіжі і цінні думки щодо залежностей. але ж йолкі ж палкі, останній мій пост точнісінько про те ж саме! я вже й зовсім забула. напевно, я зробила новий виток і повернулася до тих самих думок, в те саме жж.
і все-ж, деталі міняються і вони вирішують все, тому я все-таки напишу те, що хотіла написати.

отже, прив'язаності. дивно, але часто ми прив'язуємось до речей, які нам спочатку неподобались, вони і далі нам неподобаються, навіть дико дратують, іноді просто нестерпні, але тим не менше - ми їх не відпускаємо, бо вже звикли, подружилися зі своїми "тараканами". іноді звичка стає настільки сильною, що ми її починаємо називати любов'ю. хочу зауважити, що тут я буду чітко розділяти любов (прив'язаність) до людей та любов (прив'язаність) до всього іншого.
наприклад, коли ми згадуємо "погані часи", часто в нас виникає ностальгія, бо якщо щось триває певний період, ми так чи інакше починаємо це любити, така вже людська природа. це дуже часто використовують політтехнологи та маркетологи, підсаджуючи людей на різного роду залежності. якою б неефективною не була політика правлячих партій, якщо вони довгий час при владі - за них все-одно проголосує більше виборців, ніж за когось можливо кращого, проте менш відомого. 

кожна людина в житті на щось жаліється, не важливо прямо чи приховано. взяти, наприклад, проблему ожиріння. методів для того, щоб скинути вагу до більш здорової є надзвичайно багато, але люди зазвичай переоцінюють масштаби своїх проблем. і чим довше людина живе зі своєю проблемою, (вадою) тим більше вона до неї прив'язується, адже насправді, це стає частиною її стилю життя та іноді навіть створює певного роду зайнятість. наприклад, боротьба з домашнім брудом. іноді простіше регулярно витріпувати мільйон ворсистих ковриків, наволочок, підстилочок та інших осередків розмноження пилових кліщів, ніж просто їх позбутись. бо після довгих років повторення, такі дії стають приємними рефлексами, з якими дуже важко розпрощатись, незважаючи на обтяжливість. ці прив'язаності особливо наглядні в людей похилого віку. так, українські бабульки люблять нарікати на те, що їм треба їздити на дачу і садити якусь городину, яка вже все-одно не виростає. безглузде замкнуте коло причинно-наслідкових зв'язків, яке замикається в голові одної людини. багато людей прив'язані до своїх вад постійно на них нарікають, хоча часто їх насправді дуже легко позбутися, та важко від них відмовитись.

кілька висновків для себе.

відпускати вади, та речі які створюють проблеми. в більшості саме вони є причиною негараздів, а не близькі люди, яких ми часто любимо винуватити. не зациклюватись на певних діях, експериментувати, імпровізувати, міняти декорації. відмовлятись від відчуття комфорту заради відчуття свободи.

ffffff я почала їсти мед))
навіть, на запах його сприймаю..
така дрібничка, але ж я ніколи його не пробувала. це так, ніби в тебе дві ноги, а ти постійно стрибала на одній, а потім хоба, і на 2 стала... і побігла в 2 рази швидше. і легше.
справа, як завжди, не тільки в меді :)
не знаю чому я його раніше не їла, просто дурний принцип, як і багатобагато інших
до речі. за якісь такі принципи часто тримаєшся, щоб відчувати свою ткзв особливість поглядів, ніби залишаючи щось своє,такі різні примхи... ае нах ці примхи. за свободу боряться, коли її нема, а коли вона є, то все-все-все-все-все-одно! *круте хвостом*

Apr. 23rd, 2012

люди з віком ніфіга не міняються)
змінюються лише декорації, масштаби іграшок. все повторюється, на роль персонажів нашої уяви завжди знаходяться нові актори. фантазія розкриває ментальні підвалини!

Mar. 21st, 2012

get drunk чи шо?
(триматись не здаватись)
не боятись схибити. не боятись нічого. ти не можеш змінити цей грьобаний світ
нада бить дабрєє. рілакс тейк іт іііііііііізі!!!! хай котиться..
мабуть, одна з найбільших цінностей, які приходять разом із визнанням - є увага.
з якою ж уважністю слухаються пісні улюблених виконавців, з яким співпереживанням, як же вірять їхнім словам, одразу прив'язуючи їх до подій особистого життя, зіркових стосунків та проблем. кожна їхня проблема стає проблемою світового масштабу для справжніх шанувальників. а коли з ними щось стається, то це стає подією просто галактичного масштабу.
як же все це дибільно.
бо може поруч з тобою є людина, яка пише вірші, які є для неї в цей момент єдиним засобом виразити свій внутрішній стан, можливо вони адресовані тобі, і може в них вкладено більше правдивих емоцій і змісту, ніж в цей кліп, який ти зараз дивишся.
але для тебе це лише недолуга купка випадкових римованих слів.
так само, як її пісні - просто набір випадкових нот і слів, просто спроба бути схожою на когось тобою визнаного. :)

не варто забувати про справжнє призначення речей...
мабуть, найбільше свідчення любові - це увага...

різниця між фотками - майже 20 років)



Вбивчі рефлекси

Вчора ввечері я пережила цікавий досвід. Краще назвати це так, ніж визнати, що я жорстоко сплужила і вбитись головою об клавіатуру.
Справа в тому, що вордівський документ, якому я присвятила десять годин свого життя, з моєї легкої руки та з допомогою чарівної комбінації клавіш Shift+Delete+Enter - пішов у небуття. З робочого столу - прямісінько в нікуди, навіть не завітави в корзину. Довбані рефлекси і гормони, що я можу сказати. Краще звинуватити матінку природу у таких випадках. Жодні проги по відновленню файлів не врятували мою розрахункову роботу. Але це все фігня, найцікавіше для мене було спостерігати за реакцією свого організму, коли я зробила цю безглузду несвідомо-рефлекторну дію. Кілька хвилин я зосереджено дивилась в монітор. Здається, в цей момент час довкола зупинився,  - машини заглохли,  самогубець з 9-го поверху завис у польоті, Земля перестала обертатись...  Тільки стукіт мого серця ставав все гучніший і частіший, а по бокам почали стікати холодні цівочки поту. Раптом стало так холодно, як у морзі, кінчики пальців ніг і рук заніміли, але мозок працював, як ніколи тверезо. Хоча кілька хвилин його не відвідувала жодна думка, мою черепну коробку переповнювала всесвітня порожнеча і вічна мерзлота. І здавалось, отак пройшло кілька тисячоліть. Мені сподобалось це відчуття.
Як?
Не задавайте дурних запитань, я вас дуже прошу. 
Розрахункову я наново розрахувала, всього за 2 години. Будьте обережні з рефлексами)

Profile

дєцкій сад
abevegedejka
Абевегедеєчка

Latest Month

December 2012
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Jamison Wieser